Процес радянізації і розвиток культури західноукраїнських земель.
1 вересня 1939 р. нападом Німеччини на Польщу розпочалась Друга світова війна. 17 вересня частини Червоної армії перетнули польський кордон і вступили на територію Західної України та За- хідної Білорусії. Процеси, у тому числі і у культурній сфері, що розпочались на приєднаних територіях, були контраверсійними. З одного боку, радянська влада, намагаючись заручитися підтримкою місцевого населення, проводила українізацію діловодства, освітніх та культурних установ. З іншого, процес радянізації, складовою частиною якого було поширення тоталітарної системи на Західній Україні, не міг не позначитись негативно на розвитку української культури.
Вже з осені 1939 р. на західноукраїнських землях були скасовані обмеження на використання української мови з одночасним ско- роченням польської, що в першу чергу стосувалося шкіл та інших закладів освіти. На середину 1940 р. у краї діяло 6918 шкіл, з яких понад 6 тис. були з українською мовою навчання. У школах ліквідації неписьменності 440 тис. дорослих громадян також отримували освіту рідною мовою.
Почалася реорганізація вищих
та середніх спеціальних навчальних закладів. Усі вони перейшли на державний бюджет,
студенти забезпечувались державною стипендією. У 1940/41 навчальному році
відкрилось 15 вишів, у тому числі Львівський та Чернівецький державні
університети. Тільки у Львові
налічувалось 7 вишів,
23 технікуми та 2 робітфаки. Працівникам освітніх установ усіх рівнів
значно збільшили заробітну платню.
За постановою РНК УРСР від 2 січня 1940 р. у Львові було організовано філії установ Академії наук України, зокрема інсти- тутів української літератури, мовознавства, фольклору, історії Ук- раїни, археології, економіки, а також філіал Бібліотеки АН УРСР. До активної наукової діяльності долучилися академіки АН УРСР М.Возняк, Ф.Колеса, В.Щурат. Вища атестаційна комісія Все- союзного комітету в справах вищої школи присвоїла вчені ступені докторів наук і звання професорів групі учених, серед яких були біолог С.Гжицький та історик І.Крип’якевич.
До початку 1940 р. було здійснено переведення преси і видавничої справи на українську мову. Широко розпочалось пропагування українського фольклору різноманітними хоровими, драматичними, хореографічними ансамблями та студіями. Зі східних областей була завезена велика кількість книг, видрукуваних українською мовою.
У вересні 1940 р. велика група західноукраїнських письменників була прийнята до Спілки письменників України. Такі відомі майстри слова, як С.Тудор, П.Козланюк, Я.Галан, О.Кобилянська, О.Гаврилюк постійно друкувалися в журналах, співробітничали в газетах. У Києві були перевидані збірки оповідань С.Тудора «Народження» (1941), О.Гаврилюка «Наївний мудрин»(1940), П.Козланюка «З минулих днів» (1940), повість Ірини Вільде «Б’є восьма» (1941), а також пое- тичні збірки О.Гаврилюка, А.Волощака, У.Кравченка та інших. Тоді ж до Львівського обласного відділення Спілки композиторів України ввійшли С.Людкевич, М.Колесса, Є.Козак, А.Солтис, Р.Симович, А.Кос-Анатольський. Включились у мистецьке життя республіки відомі художники О.Кульчицька, А.Монастирський, К.Дзержик, знаний представник реалістичного напрямку, друг І.Франка І.Труш. Пізніше, наприкінці війни було відкрито будинок-музей О.Ко- билянської в Чернівцях і літературно-меморіальний музей І.Франка в с. Нагуєвичах Дрогобицької (нині Львівської) області.
Водночас утвердження українських радянських духовних цін-
ностей відбувалося на тлі руйнації культурницьких осередків і гро- мадських центрів, місцевих традицій, з якими змушена була раху- ватись навіть польська адміністрація. Вже 1939 р. була закрита ціла низка видань, зокрема «Вогні», «Світ дитини», «Наш приятель»,
«Мета», «Нова зоря»,
«Дзвони». Був заборонений незалежний видав-
ничий рух. Перестав виходити у світ щоденник
І.Тиктора «Новий
час». Влада ліквідувала Наукове товариство ім. Т.Шевченка, по- чалось переслідування Української греко-католицької церкви, яка користувалася в народі довір’ям і авторитетом. Але найбільше, що спочатку насторожило, а згодом і зруйнувало довіру до нової влади – були репресії, що торкнулися близько 10% населення західних областей, серед якого були й представники інтелігенції.
Значні зміни відбулися у розвитку мистецтва Західної України. Вперше за всю історію краю були створені державні театри. Їм були виділені кращі приміщення, асигновані великі кошти. До липня 1940 р. було відкрито 13 театрів, обласні філармонії, консерваторія, музичні училища та школи. До творчої діяльності залучилися відомі митці західноукраїнського театру: Й.Стадник, І.Рубчак, С.Стадникова, Л.Кривицька, Л.Боровик, Я.Геляс, С.Терлецький. Водночас театра- льні трупи поповнювалися випускниками навчальних закладів Східної України: Київського театрального інституту, Дніпропетров- ського театрального училища. А от репертуар нових мистецьких колективів був традиційний, як на той час, для театрів радянської України: п’єси К.Треньова, М.Горького, В.Суходольського, О.Кор- нійчука.
Нова влада, переслідуючи власні цілі, багато робила у справі розширення та налагодження діяльності мережі культурно-ос- вітніх закладів. В обласних центрах було створено будинки народ- ної творчості, що об’єднували драматичні, музичні, хорові й танцю- вальні самодіяльні колективи, організовувати які допомагали професійні актори та письменники. Крім того, у райцентрах та селах працювало близько 600 клубів. До липня 1940 р. було обладнано 117 кіноустановок, з яких 107 – у селах. Наприкінці того ж року в краї діяло 2290 бібліотек із книжковим фондом 1,5 млн. примірників, 23 музеї.
Отже, не зважаючи на особливості періоду,
культурне життя за- хідноукраїнськихземельпісля вересня 1939 р. отрималоновіімпульси. З іншого боку, значна
частина населення краю, а відтак певні кола інтелігенції, маючи зовсім інший
менталітет, не сприймали воєнно- комуністичної
моделі суспільства, яку нав’язували органи
радянської влади: панування державної власності на засоби виробництва та
відсутність ринкових відносин в економіці; монополію однієї ідео- логії та
переслідування інакомислення тощо. Протидія методам і цінностям, які нав’язувались радянською владою, змусила українців
західних областей взяти до рук зброю і піти воювати в Українську повстанську армію, або активно підтримувати цей рух.