Внесок українців Америки та Австралії у світову та українську культуру.
США. Українська діаспора СШАналежитьдо
високоурбанізова- ної і
освіченої національної меншини. Тут функціонує ціла низка освітніх, наукових, суспільно-громадських
організацій. Ось деякі з них: Український
Інститут Америки (культурно-просвітницька установа США, заснована у 1948 р.
бізнесменом та меценатом з Тернопілля Володимиром Джусом), Українська Вільна
Академія Наук ( науково-
видавнича організація, заснована у1950 р., при УВАН діє Бібліотека ім. В. Міяковського і Архів ім. Д. Антоновича), Український Музич-
ний інститут Америки (заснований у 1952 р. з філіями у 12 містах, здійснює навчальну, концертну і видавничу діяльність), Український
Конгресовий Комітет Америки (заснований у 1940 р., включає до свого складу
70 різного напряму
організацій, при УККА діє автоном- но Шкільна Рада, які підлягають
суботні школи українознавства і для яких вона видає підручники, розробляє
навчальні програми, го- тує вчителів. Найбільше досягнення УКК – спорудження пам’ятника Т. Шевченку у Вашингтоні у 1964 р.),
Наукове товариство ім.
Шевчен- ка (засноване у 1950 р.), Українське історичне товариство,
Товари- ство українських інженерів Америки, Українське лікарське това- риство
Північної Америки, Товариство українсько-американських адвокатів та ін. Діють
ряд фундацій та громадських товариств.
Особливе місце серед науково-освітніх організацій посідає Український Науковий Інститут Гарвардського Університету (УНІГУ), створений 1973 р. в Кембриджі (Массачусеттс) як само- стійний додаток до заснованих у 1968 р. кафедр української мови, літератури та історії України в Гарвардському Університеті, а також Українознавчого Семінару при Гарвардській Університетській Бібліотеці, яка має найбагатшу у західному світі університетську збірку україніки. Директором інституту у 1973-1990 роках був його натхненник, видатний вчений-орієнталіст, тюрколог, історик Оме- лян Пріцак, а заступником і директором у подальші роки – відомий історик-візантолог Ігор Шевченко. Саме ці два потужні вчені були ініціаторами-засновниками англомовного наукового журналу «Гар- вардські українознавчі студії», а Омелян Пріцак ініціював створення Міжнародної Асоціації Україністів (МАУ). Значення цієї наукової і культурологічної організації для українців світу важко оцінити. Вар- то зафіксувати такий історичний факт – у 1957 р. Союз Українських Студентських Товариств Америки запропонував заснувати кафедру українознавства при Гарвардському Університеті. До тисячоліття хрещення Руси-України 1984 року провідники УНІГУ вирішили реалізувати амбітний план,частиною якого є видання «Гарвардської Бібліотеки Давнього Українського Письменства» у кількості 150 томів. З 1987 року опубліковано понад десять солідних томів. До реалізації проекту залучений Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Редакційну колегію складають найавторитетніші вчені світу, а також з України. Кожне видання здійснюється мовою оригіналу та в перекладі на англійську та українську мови. Серед них –
«Слово о полку Ігоревім», «Києво-Печерський патерик», твори
Юрія Дрогобича, Станіслава Оріховського, Павла Русина, Григорія Сковороди, Захарія Копистянського, Петра Могили та ін.
Другим важливим проектом, заснованим у 1984 р. з ініціативи професора Дмитра Штогрина при підтримці доктора Богдана Рубчака і професора Ралфа Фішера, стала Українська науково-дослідна програма (УНДП) при Іллінойському університеті в Урбана-Шам- пейн. Головна функція Програми – організація щорічних конференцій з української проблематики, яких уже відбулося ювілейне число –
- Конференції відбуваються при Іллінойському університеті в рамках Літньої лабораторії Центру дослідів Росії, Східної Європи
та Євразії. Важливою рисою конференцій є їх проблематика. Вони зосереджувалися на давніх і актуальних питаннях українського політичного, культурного й економічного життя в Україні й у діаспорі; досліджували й заповнювали творені протягом століть вакууми, викривлення та самовільні присвоєння надбань українських талантів та української культури. А з 1989 р. конференції стали спільним форумом і мостом між материковою інтелектуальною Україною й
«Україною» в розсіянні. Тут варто зупинитися на постаті Дмитра Штогрина, який прибув до Іллінойського університету в Урбана- Шампейні ще у 1960 р. і займався розбудовою слов’янської секції книгозбірні університету. За час його адміністрування слов’янська і східноєвропейська секція зросла з десяти тисяч до близько 800 тисяч монографій та періодичних видань, а україніка збільшується до 70 тисяч томів і є однією з трьох найбільших збірок поза межами України. Для розвитку й поширення української добірки подружжя Штогринів оформили окремий (“Вічний фонд”) їхнього імені.
Ще одним проектом, ініційованим українським суспільством США і Канади, був проект вивчення Голодомору в Україні 1932-1933 рр. До 50-х роковин трагедії українського народу Конгрес США ство- рює «Комісію з голоду на Україні», яка зобов’язує науковців Гарвар- ду дослідити цю проблему і подати Конгресові свої висновки. До- ля обрала для цієї ролі молодого і здібного науковця Джеймса Мейса, який так захопився і перейнявся трагедією великого народу, що за дуже короткий час поклав результати своїх досліджень (бли- зько 10 книг!) перед конгресменами. Вирок вченого був однознач- ний – голод на Україні був заздалегідь спланований і є геноцидом проти українців. Така принциповість вченого не була до вподоби багатьом політикам і в скорому часі він залишився без роботи. Він став українцем по духу і до кінця свого яскравого, але, на превеликий жаль, короткого життя уже в незалежній Україні (парадокс!) боровся за визнання голоду геноцидом українців.
Окрім цілком свідомої організації і структуризації частини най- більш
національно заангажованих українців, було багато особи- стостей українського походження,
які своїм доробком в тій чи іншій ділянці діяльності суспільства залишили свій
помітний слід і тим самим уже
долучилися до утвердження української нації. У сфері природничих і технічних
наук – Степан Тимошенко (1878-
1972, народився на Чернігівщині), основоположник теорії міцності матеріалів; Ігор Сікорський (1889-1972, народився у Києві), всесвітньо відомий «батько» гелікоптера; Отто Струве (1897- 1963, родом з Харкова), першовідкривач міжзоряної речовини; Юрій (Джордж) Кістяковський (1900-1982, народився у Києві), співучасник виготовлення ядерної зброї; Олександер Смакула 1900- 1982, народився в Галичині), здобув світову славу винаходами в галузі проти відбивної оптики; Георгій Гамов (1904-1964, родом з Одеси), піонер квантової теорії і космології, світове визнання одер- жав за розробку теорії Великого Вибуху (походження Всесвіту); Миколай (Нік) Голоняк (1928 р. н., син емігрантів зі словацької Лемківщини), лауреат державних, академічних та індустріальних відзнак США; Хайді-Марія Стефанишин-Пайпер (1963 р. н., донька емігрантів із Галичини), перша українська жінка-астронавт НАСА. Полетіла у космос у 2006 році; Михайло Яримович (1933 р.н., родом з українського Підляшшя), астронавт, один із керівників НАСА, президент Міжнародної Академії астронавтики (об’єднує понад 1000 найвидатніших науковців всіх ділянок космонавтики світу), голова Науково-дослідного підрозділу НАТО. Іноземний член НАН України і почесний член НТШ та УВАН у Нью-Йорку. Активний учасник українського громадського життя в США, зокрема керував студентською секцією Товариства Українських Інженерів Амери- ки; Георгій Гамота (1939 р. н., Львів), вчений, урядовець, грома- дський діяч. Директор з наукових досліджень у Пентагоні. Дирек- тор Інституту науки та технології при Мічиганському університеті. Автор багатьох наукових досліджень, п’ятитомника «Наука, техно- логія та конверсія в Україні».
У сфері мистецтва – Яків Гніздовський (1915-1985, родом з
Тернопілля), відомий художник, графік, іконописець,
кераміст, мистецтвознавець; Олександр
Архипенко (1887-1964, народився
у Києві), всесвітньо відомий живописець-новатор, скульптор, ви- нахідник
і експериментатор, конструював «машину рухомого мис- тецтва»; Едвард
Козак (ЕКО) (1902-1992, родом з Гірного,
Львівської обл.), американський художник-карикатурист; Василь Авраменко
(1895-1981, Стеблів, Черкащина), хореограф, актор. «Батько» ук- раїнського
танцю в Північній Америці; Павло Плішка ( 1941 р. н., батьки емігранти з України), оперний
співак світової слави;
Джек
Пеленс (Палагнюк Волтер Джек) (1919-2006, син українських емігрантів), військовий льотчик-бомбардувальник, актор, володар
«Оскара»(1991).
У сфері політики і економіки – Петро Терпелюк – дипломат, посол США в Люксембурзі, спеціаліст з міжнародних відносин в галузі еко- номіки, засновник консалтингової фірми «Терпелюк та партнери»; Богдан Футей – ( 1939, родом з Бучача, Тернопільської обл.), суддя Федерального Суду США, доктор права, член Американської колегії адвокатів і Української асоціації адвокатів Америки, консультант Міжнародної фундації виборчих систем; Барт Ступак – ( 1952 р. н., народився в родині українських емігрантів), політик, державний діяч, доктор юриспруденції. Член Демократичної партії. Член Палати представників Конгресу США; Осип Мороз – (1926 р. н., Підгайці, Тернопільської обл.), доктор економічних наук, кібернетик, аналітик, член УВАН, Світової асоціації футурологів, автор книги “Модерна нація: українець у часі і просторі”; Адріян Сливоцький – (1951 р. н., син українських емігрантів з Івано-Франківщини), економіст, автор світових бестселерів з питань стратегічного управління, один з найвпливовіших спеціалістів сучасного менеджменту, автор численних фундаментальних праць у галузі стратегічного планування бізнесу, зокрема відомої у світі праці «Міграція капіталу».
Юрій Шевельов – (1908 – 2002, Харків), мовознавець, літерату- рознавець, громадський діяч. Професор Гарвардського, Колум- бійського університетів, іноземний член НАН України (1991). Професор УВУ у Мюнхені і Люндського університету у Швеції. Автор 17 книг, фундаментальних наукових праць: «Передісторія слов’янської мови: історична фонологія загальнослов’янської мо- ви» (1965), «Історична фонологія української мови» (1979), «На- рис сучасної української мови». Активний учасник діаспорного науково-культурного життя – заступник голови літоб’єднання ук- раїнських письменників «Мистецький український рух» (МУР), головний редактор часопису «Сучасність». Член Американського лінгвістичного товариства, Інституту мистецтв і науки.
Феодосій Добжанський – (1900-1975, Немирів, Вінничина), біо-
лог-генетик, зоолог, ентомолог, еволюціоніст, основоположник американської
популяційної генетики, за наукові дослідження наго- роджений 9-ма почесними медалями, почесний член 20 університетів
світу. Вчений став учителем багатьох послідовників – видатних гене- тиків-еволюціоністів: Б. Уоллеса, Дж. Мура, Р. Левонтіна, Ф. Аралу, Д. Маринковича, К. Кримбаса, Е. Безігера. Він був переконаним гуманістом-філософом. Ніколи не забував України, допомагав українським вченим, жадібно цікавився життям на батьківщині.
Як у жодній іншій країні у США добре розвинена система україн- ських громадських, релігійних, культурно-освітніх, молодіжних, жіночих та інших організацій, кожна з яких може стати предметом окремого дослідження.
Канада. Канадська діаспора формувалася чотирма хвилями, які великою мірою збігаються з хвилями емігрантів до США (до Першої світової війни; у міжвоєнний час; після Другої світової війни; у теперішній час). Перша хвиля українців зробила великий внесок в освоєння віддалених південно-західних регіонів Канади, запровадивши букерний протиерозійний спосіб обробітку ґрунту (такий звичний на Україні). Це були землероби, яким наділяли по 64,5 га цілинних (часом зайнятих лісом земель).
Як і у США, канадські українці живуть повноцінним суспільно- культурним, релігійним, економічним, політичним життям. Вони досить глибоко інтегровані у громадянське суспільство.
Соціальне і політичне життя української діаспори Канади добре організоване. Тут знаходиться центр Світового Конгресу Українців (СКУ). Серед найбільш відомих організацій – Українське національне об’єднання, Ліга визволення України, Товариство об’єднаних укра- їнців Канади. Діє чимало професійних товариств (лікарів, правників, бізнесменів).
Освіту українці здобувають у приватних початкових школах, на курсах українознавства, а вищу – в університетах і коледжах краї- ни. УГКЦ має Українську католицьку семінарію Святого Духа, Інститут імені митрополита А. Шептицького (видає газети і журнали
«Українські вісті», «Поступ», «Наша мета»), а православна церква має Духовну семінарію, Коледж Св. Андрія, Інститут Петра Могили, Інститут Св. Володимира, офіційний орган “Вісник”.
На
велику пошану заслуговує Канадський інститут українських студій (КІУС), який
веде науково-дослідну і видавничу діяльність. Інститут заснований при
Альбертському університеті у 1976 р. з ініціативи відомих українських вчених
Канади. При КІУС діє Центр
досліджень історії України ім. Петра Яцика, який, зокрема, видав англомовну «Історію України-Руси» М. Грушевського (Mykhailo Hrushevsky «History of Ukraine-Rus»). До числа наймасштабніших проектів КІУСу належить п’ятитомна Encyclopedia of Ukraine (Вид- во Торонтського університету, 1984-1993 рр.).
У Канаді активно працює Наукове товариство ім. Шевченка, яке об’єднує навколо себе провідних вчених різних галузей науки, а також суспільно-громадських і культурних діячів.
До числа відомих
людей Канади належать
зокрема: Богдан Гаври- лишин – (1926 р. н., Коропці
на Тернопільщині), економіст, член Рим- ського клубу, Міжнародної академії
менеджменту, Світової академії мистецтв та науки, Ради фонду
Жана Моне для Європи, Наглядової ради Віденської академії вивчення майбутнього.
Доктор філософії, економіки, права; Рейнелл
Андрійчук – (1944 р.н., дочка
українських емігрантів), політичний діяч, депутат парламенту, Високий Комісар,
постійний представник в ООН, відомий юрист; Рамон Гнатишин – (1934-2002, син
українських емігрантів), генерал-губернатор Канади, відомий юрист; Петро Саварин
– ( 1926 р. н.,
с. Зубрець на Тернопіллі),
громадсько-політичний діяч, відомий юрист, один з відомих роз- робників
концепції багатокультурності, ініціатор створення Ка- надського інституту
українських студій (КІУС); Орест Субтель- ний–(1942р.н.,Краків),докторфілософіїтаісторії,авторпопулярного
в Україні на початку 90-х років підручника «Історія України»; Вільям
Курилик – (1927-1977, народжений у родині українських емігрантів), художник,
широко відома його серія «Піонери», при- свячена першопрохідцям Канади, серед
яких чимало українців. Добре відоме символічне полотно митця «Нуклеарна
Мадонна» – твір-передбачення, застереження (написаний в до чорнобильську добу). Серед картин Курилика
є полотно «Дух Шевченка витає над Канадою»;
Лео Мол (Молодожанин Леонід) – (1915 р. н., с. Полонне
на Волині), скульптор та художник, член Королівської академії
наук Канади, член-кореспондент Національного об’єднання скульпторів
Америки, член Мюнхенського товариства художників, член куль- турних комісій
Університету Святого Климента в Римі. Автор пам’ятників Тарасові Шевченку у Вашингтоні,
Санк-Петербурзі, Буенос-Айресі. У 1992 року відбулося відкриття «Скульптурного
парку Лео Мола в Канаді».
Нагороджений Орденом Канади.
Іван Огієнко (митрополит Іларіон; 1882 – 1972, Брусилів, Жи- томирщина) – всесвітньо відомий вчений-філолог, історик, педа- гог, політичний, громадський і церковний діяч. Подвигом усього його життя стала 30-річна праця над досконалим українським перекладом Святого Письма (1962). А такі твори вченого, як
«Українська культура»(1918), «Історія українського друкарства» (1924), «Костянтин і Мефодій. Їх життя і діяльність» (1927- 1928), «Повстання азбуки і літературної мови у слов’ян» (1937),
«Візантія і Україна» (1954), «Слово о полку Ігоревім» (1967) та десятки інших книжок здобули найширше міжнародне визнання та перекладені багатьма мовами світу. Канадський період (1947-1972) життя митрополита Іларіона позначився історичними розвідками українського християнства та народних дохристиянських вірувань. Зокрема у праці «Дохристиянські вірування українського народу» (1965) вчений стверджує, що в Україні і в християнській Європі загалом з бігом часу постав так званий синкретизм (двовір’я), яке панує й сьогодні у світі. Список цей можна продовжувати і про- довжувати…
Австралія. Сьогодні в Австралії живуть понад 30 тис. українців. Австралійська діаспора вважається більш молодою еміграцією – більшість українців поселилася тут після Другої світової війни, особливо у 1948-1951 рр. Осіли українці головно у містах. Вони швидко адаптувалися до незвичних умов життя на найвіддаленішому від Європи материку, організувавши господарське, культурне, релігійне і наукове життя. У багатокультурному австралійському суспільстві українська діаспора стала однією з найсамобутніших і найбільш стійких до асиміляційних процесів. Головними ознаками окремого етнонаціонального обличчя українців Австралії є релігійна ідентичність, а також українська культура в її різних формах. Деякі ділянки культури (театр, література, хорове мистецтво, танець, образотворче мистецтво, народне прикладне мистецтво) розвинулися тут порівняно ширше, ніж в інших реґіонах поселення української діаспори.
Уже дві генерації українців народилися на
п’ятому континенті. Хоча вони зберігають багато елементів із своєї етнічної
самобутності й у своїй масі ідентифікують себе як особи українського
походжен- ня, проте деякі (більшою, чи меншою мірою) асимілюються куль-
турно і втрачають мову батьків. Одним з визначальних чинників їхньої само ідентифікації як українців є сучасна незалежна Українська держава, що, безперечно, дасть змогу продовжити існування українства в Австралії при свідомій еміграційній політиці.
Освітнє життя в Австралії координується Українською шкільною радою (школи діють лише у вихідні дні). Існують українські видав- ництва і преса. Серед газет слід назвати «Вільну думку» і «Церква і життя».
Об’єднання “Союз українських організацій Австралії” має у своєму складі понад 25 громадських і громадсько-політичних струк- тур. Зокрема це Наукове товариство ім. Шевченка, Українська громада, Союз українок, Спілка української молоді, «Пласт», Союз українських комбатантів Австралії, Рада українських кооперативів, Товариство колишніх вояків Української національної армії (УНР) та інші.