Література і мистецтво у солдатській шинелі.
Українська культура у роки Другої світової війни, попри усі негаразди, що випали на долю народу, переживала значне піднесення. Українських митців надихало почуття патріотизму, ненависті до ворога, прагнення якнайшвидше звільнити свою землю. Літературне слово стало зброєю, яка допомагала у боротьбі.
Надруковані на другий
день війни вірші Павла Тичини «Ми йдемо на бій» та Леоніда Первомайського «В
бій» закликали український народ на боротьбу з німецькими загарбниками.
Наприкінці червня 1941 р. в українських газетах з’явився вірш М.Рильського
«Згине від меча», статті О.Довженка «До зброї» та «Ворог буде розгромле- ний». Тоді ж уперше
по радіо з Києва пролунала
«Клятва» М.Бажана, рядки якої
впродовж війни неодноразово повторювалися через фронтові радіостанції, вселяючи
впевненість у перемогу.
Українські письменники творили літературу в нелегких умовах фронтових буднів і партизанських загонів, у підпіллі – скрізь, куди тільки занесло їх воєнне лихоліття. Чимало літераторів одягли шинелі і взяли зброю до рук: комісаром дивізії, згодом командиром полку був Д.Копиця, офіцерами і рядовими – В.Мисик, І.Муратов, Г.Мізюн, Л.Галкін, М.Шульга-Шульженко, військовими медиками – П.Бейлін, С.Добровольський, М.Гарцман, учасниками підпільної боротьби – М.Шпак, П.Радченко, В.Козаченко. Ціла плеяда митців працювала фронтовими і спеціальними кореспондентами – Л.Первомайський, Іван Ле, А.Головко, П.Усенко, Д.Косарик, М.Рудь, С.Олійник та ін. 109 членів тодішнього складу Спілки письменників України брали участь у боротьбі з ворогом. Понад 40 митців не повернулося з війни.
Внесок у розвиток української культури зробили письменники і поети, що воювали у лавах УПА. У роки війни вони друкувались у підпільних газетах, альманахах, випускали листівки. Серед упівських поетів слід виділити Юрія Липу (був лікарем УПА, загинув 1944 р.), Марка Воєслава та Петра Гетьманця (псевдо Волош, Полтавець, Волош-Василенко; був редактором підпільних видань ОУН і УПА, загинув 1946 р.). Їхня творчість, як і діяльність Марти Гай, Павла Євтушенка, Івана Хміля, Степана Хріна, Дмитра Грицька (Цяпки), є сторінкою української літератури часів Другої світової війни. По війні, 1947 р. часопис «Наша книгозбірня» (виходив у Західній Німеччині) видрукував добірку «З поезій повстанської боротьби», в якій змальовується сукупний образ воїна-повстанця.
Ідейно й тематично близька до упівської поезія Олени Теліги та Олега Ольжича, які в дні війни повернулися в Україну. У Києві восени 1941 р. О.Теліга створила з початківців Спілку письменників, редагувала додаток до газети «Українське слово» – «Література і мистецтво» (під новою назвою «Літаври»), де друкувалися твори мит- ців, репресованих радянською владою та емігрантів. Але на початку 1942 р. вона була заарештована гестапо і у лютому – розстріляна. Не уникнув смерті й О.Ольжич. Перебуваючи в підпіллі, він був заарештований, відправлений до концтабору Заксенхаузен і там загинув у червні 1944 р.
Воєннадобасталачасомтворчогонапруженнятасміливогопошуку
для літераторів і митців
радянської України. Попри тоталітарний
режим, жорстку заідеологізованість, яка панувала у мистецтві і забороняла діячам культури виходити за рамки визначеної схеми, цей період ознаменувався цілою низкою творів, сповнених почуттям високого патріотизму і любові до рідної України. Не зважаючи на ідеологічні нашарування, притаманні епосі, у творчості українських радянських письменників і поетів втілився подвиг народу у війні.
П.Тичина створив гнівні, викриваючі фашизм вірші («Фашист- ській гадюці», «Тебе ми знищим – чорт з тобою!»), філософську поему «Похорон друга». Свій поетичний талант на боротьбу з ворогом поставив В.Сосюра, численні вірші якого друкувалися у фронтовій та партизанській пресі, видавались окремими збірками. У роки війни вийшли сповнені патріотичного звучання книги М.Рильського «Слово про рідну матір», «Світова зоря», «Світова зброя», «Велика година», поема «Жага». На весь голос лунала поезія В.Бичка, К.Герасименка, А.Малишка, М.Нагнибіди, С.Олійника, Л.Первомайського та ін.
Тематика творів прозаїків також визначалася подіями війни, ратним і трудовим героїзмом народу. Патріотизмом пройняті опові- дання і нариси Ю.Яновського, що ввійшли до книги «Земля батьків». Працюючи фронтовим кореспондентом, як яскравий, самобут- ній письменник виступив відомий кінорежисер О.Довженко. Його оповідання глибоко розкривають мужні характери воїнів Червоної армії, відзначаються силою художнього слова. Але найкращі твори Довженка воєнної пори «Україна в огні» (1943) та «Повість по- лум’яних літ» (1945), де він висловлює сумніви у правоті сталінських постулатів, полемізує з ним, засуджує його догматичне трактування класової боротьби, були заборонені цензурою й вийшли друком відповідно лише у 1966 та 1957 рр.
Великою вірою в перемогу
над ворогом пройняті
оповідання і нариси Івана Ле, присвячені бойовим подвигам народу.
Помітним явищем
у публіцистиці воєнної пори були фейлетони
Я.Галана, спрямовані проти німецьких окупантів
(«Фронт в ефірі»).
В евакуації розробляли
місцеву тематику Ю.Смолич, О.Ільченко, Н.Забіла та ін. Війна справила вплив і на подальший розвиток української літе- ратури. Чимало письменників і поетів визначились зі своїм літе- ратурним шляхом пізніше, але саме їхній
воєнний досвід вплинув на подальшу творчу долю. Серед них – О.Гончар, В.Некрасов, М.Стельмах, Я.Шпорта, О.Підсуха, В.Швець; у партизанському
з’єднанні С.Ковпака взводом підривників командував П.Воронько, загін очолював Ю.Збанацький, партизанами були Я.Баш, А.Шиян, М.Шеремет.
В українському музичному мистецтві у роки війни найбільшого поширення набувають жанри масової пісні та військового маршу, які знаходили шанувальників серед фронтовиків. Тематика пісень відповідала моменту – патріотизм народу, подвиги воїнів на фронті та партизанів у ворожому тилу, впевненість у перемозі.
Одночасно з творами малих форм у музичному мистецтві України з’являються також пройняті патріотизмом опери, кантати, сюїти. 1943 р. помітним явищем музичної культури стала патріотична кан- тата-симфонія «Україно моя» А.Штогаренка на слова А.Малишка і М.Рильського. Значними творами цього періоду були опера
«Наймичка» та вокально-симфонічна поема «Чернець» на тексти Т.Шевченка, кантата «Гнів слов’ян» М.Вериківського, кантата
«Клятва» на слова М,Бажана та Четверта сюїта для симфонічного оркестру Ю.Мейтуса. Теміподвигународуприсвячені«Шевченківська сюїта» для фортепіано та Український квінтет Б.Лятошинського, опера Г.Таранова «Льодове побоїще».
Перебуваючи в евакуації, композитори написали значну кількість творів різних жанрів у співдружності з місцевими поетами і дра- матургами. П.Козицький разом з башкирським драматургом Х.Ібра- гімовим і поетом С.Кудашем створили оперу «За Батьківщину», побудовану на українських і башкирських мелодіях. Вона була поставлена на сцені Башкирського оперного театру. Помітним твором музичного мистецтва стала Друга симфонія К.Данькевича. Боротьбі за визволення України були присвячені симфонічні твори К.Домінченка, О.Зноско-Горовського, Д.Клебанова, А.Коломійця, Ю.Мейтуса, В.Рибальченка.
Українське образотворче мистецтво, як і інші мистецькі напрями, було змушене існувати у тісних межах соцреалізму. Але це не завадило митцям створювати свої шедеври, провідною темою яких була боротьба народу з ворогом. Багато українських художників працювали в евакуації, отже їхні роботи відображали трудові будні працівників тилу.
Цикл портретів відомих
людей країни – воїнів, учених,
письменни- ків, робітників – створив живописець О.Шовкуненко. Суворе життя
народу в напружені воєнні роки відображено у творах К.Трохименка. М.Дрегус створив серію офортів і малюнків «Тагільський завод»,
«Шляхами війни». Відомий художник М.Глущенко присвятив свої картини фронтовій тематиці: «По слідах ворога», «Здобуття Клина»,
«Смерть генерала Доватора». Низка його батальних пейзажів та портретів керівників партизанського руху (С.Ковпака, О.Федорова, М.Наумова) стала наслідком поїздок митця місцями недавніх боїв.
У галузі графіки плідно працювали О.Пащенко, С.Бесєдін, Ю.Ба- лановський. Високу оцінку громадськості отримала серія гравюр О.Пащенка «Київ 1944 року». В.Касіян створив кілька серій ма- люнків та акварелей на теми Вітчизняної війни: «У фашистській неволі» (1942), «Україна бореться», «Відомсти!». У цей період він також багато займався плакатом, який у часи воєнного лихоліття посів провідне місце серед інших видів образотворчого мистецтва. 1942 р. з’явились твір великої виразності й переконливості – «На бій, слов’яни!» та оригінальна за задумом серія «Гнів Шевченка – зброя перемоги». Того ж року О.Довгаль випустив серію плакатів на тексти Кобзаря «Вражою злою кров’ю волю окропіте!». У цьому ж жанрі працювали українські художники І.Кружков, В.Литвиненко, І.Літинський, Р.Мельничук, С.Уманський. На фронті та у тилу широкого розповсюдження набули агітвікна, виконані художниками разом з поетами.
Умови воєнного часу наклали свій відбиток і на театральне мис- тецтво. Сценічні колективи були евакуйовані у тилові регіони країни, де вони розгортали свою діяльність: відновлювали старі спектаклі, ставили прем’єри. Зокрема, перебуваючи в Уфі та Іркутську, Київський театр опери і балети ім. Т.Шевченка не тільки поновив основні спектаклі – «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка», але й створив нові, оригінальні: оперу М.Вериківського «Наймичка», балети Л.Деліба «Копелія», М.Римського-Корсакова «Шехерезада», Б.Астаф’єва «Бахчисарайський фонтан».
Але основний наголос театральні колективи робили на
виступах перед бійцями діючої армії. З театральних та естрадних артистів
створювались концертні бригади, які виступали у військових час- тинах на
фронті, перед пораненими бійцями та командирами у шпиталях, перед
працівниками тилу, на призовних пунктах
тощо. Не було жодного театру,
який би не послав кращих акторів у фронтові
концертні бригади, яких театральні колективи, евакуйовані з України, створили 106. Три бригади Запорізького театру ім. М.Заньковецької дали 215 виступів і концертів, Київський театр української драми ім. І.Франка показав на фронті 206 вистав, а 22 бригади Київського театру опери та балету ім. Т.Шевченка дали 920 концертів. Крім того, бригада артистів київської опери багато гастролювала у тилу, відвідавши найвіддаленіші куточки СРСР – Магадан, Чукотський національний округ, Хабаровськ, Владивосток.
Українські майстри кіно також не могли обійти своєю увагою військову тематику. Внаслідок швидкої евакуації основних кадрів і техніки вже наприкінці 1941 р. відновили роботу Київська студія художніх фільмів у Ашхабаді й Одеська кіностудія – у Ташкенті. У Куйбишеві (Самара), а дещо пізніше на базі Центральної сту- дії кінохроніки у Москві поновила роботу Українська студія хронікального фільму. У Ташкенті розгорнула діяльність студія
«Київтехфільм». Частина діячів українського кіно працювала у Центральній об’єднаній кіностудії СРСР в Алма-Аті.
Художні фільми, створені українськими митцями у цей час, були присвячені Вітчизняній війні або ж співзвучній тематиці. 1942 р. на Київській кіностудії режисер Л.Луков за сценарієм В.Іванова зняв фільм «Олександр Пархоменко», а М.Донськой за власним сценарієм – «Як гартувалася сталь». Того ж року київські кіномитці реалізували спробу відтворення на художньому екрані подій Віт- чизняної війни. У прокаті з’явилась стрічка «Партизани в степах України» (режисер І.Савченко, сценарій О.Корнійчука). 1943 р. на екрани країни виходить один з кращих кінофільмів періоду війни –
«Райдуга», знятий М.Донським на Київській студії в Ашхабаді. Іншим напрямом кіномистецтва у цей період стала екранізація літе- ратурних творів. Зокрема, вже повернувшись з евакуації у звіль- нену Україну, М.Донськой зняв фільм за однойменною повістю Б.Горбатова «Нескорені» про боротьбу шахтарів Донбасу проти німецьких окупантів, а також «У далекому плаванні» (1945 р.) за мотивами морських оповідань К.Станюковича.
Особливого розвитку набуло у роки війни
хронікально-доку- ментальне кіно. Українські кінооператори також зробили
вагомий внесок у створення кінолітопису Великої Вітчизняної війни. З 1942 р.
при штабах фронтів було створено
спеціальні кіногрупи. Одна з
таких груп у складі 15 працівників Української студії кінохроніки діяла на Південно-Західному й Брянському фронтах. Загалом кінодокументалісти України зняли близько сотні короткометражних та повнометражних воєнних фільмів, зокрема «День війни», «Народні месники», «Чорноморці», «Битва за Кавказ» та ін. Їхні матеріали стали складовою частиною близька 500 номерів різних кіножурналів, а з 1943 р. вони почали випускати власний – «Радянська Україна».
Значний внесок у розвиток кіномистецтва у роки війни, зокрема документального кіно, зробив видатний український режисер О.Дов- женко. У листопаді 1943 р. на екранах країни вийшов повнометражний фільм «Битва за нашу Радянську Україну», створений митцем у співавторстві з Я.Авдєєнком і Ю.Солнцевою. Ця стрічка стала помітною подією у документальній кінематографії воєнних років. Матеріали для картини були зняти 24 операторами України в усіх родах військ, у радянському тилу та у тилу ворога. У стрічці також використані кадри трофейної кінохроніки. Фільм, що охоплює події з 1941 до початку 1943 рр., відзначався майстерним монтажем, пристрасним дикторським текстом, створеним О.Довженком, емо- ційною музикою А.Штогаренка і Д.Клебанова. Визволенню України був присвячений інший документальний фільм творчого дуету Довженка і Солнцевої – «Перемога на правобережній Україні і виг- нання німецьких загарбників за межі українських земель».
Умови війни диктували нові форми проведення культурно-освіт- ньої роботи серед населення, особливо окупованих територій. Ве- лику роль у цьому процесі відіграло налагодження видавництва та розповсюдження газет, іншої літератури, робота радіомовлення.
З редакціями засобів масової інформації активно співробітничали відомі українські письменники. Зокрема, у газетах працювали М.Бажан, М.Стельмах, В.Василевська, О.Корнійчук, А.Малишко, Л.Первомайський, С.Олійник, С.Журахович, В.Кучер, А.Шиян та ін. М.Бажан був головним редактором газети «За Радянську Укра- їну». На шпальтах періодичних видань друкувались їхні твори, спов- нені патріотичного звучання. Багато віршів та оповідань вперше отримали своїх читачів завдяки газетним сторінкам.
Щоб мати повну уяву про публіцистику періоду Другої
світової війни, слід назвати альтернативну радянській, підпільну («запіль- ну»)
і окупаційну літературу. На окупованій території виходили
такі виданняь – як газети «Волинь», перший номер якої вийшов 1 вересня 1941 р. у Рівному під редакцією письменника У.Самчу- ка, «Українське слово» та додаток до неї «Література і мистецтво», (Київ) «Наші дні», «Вісті з фронту УПА»; журнали «Вільна Украї- на», «Розбудова нації», «Наша культура» та ін. Широкого розголосу набули статті, листівки, пісні І.Багряного, який очолював про- пагандистський центр ОУН-УПА.
Ще одним засобом донесення інформації до населення було радіо. Крім інформаційного та агітаційно-пропагандистського значення радіомовлення виконувало під час війни й значні культурно-освітні функції, з огляду на велику кількість слухачів у діючій армії, на окупованій території та у тилу. З листопада 1941 р. розпочала ро- боту радіостанція ім. Т.Шевченка у Саратові, яка налічувала кілька редакцій, у тому числі літературну й музичну, та радіостанція
«Радянська Україна» у Москві. З 1943 р. розпочала діяльність у прифронтовій смузі пересувна радіостанція «Дніпро». На радіо працювали відомі літератори та актори Я.Галан, Т.Масенко, М.Нагнибіда, О.Новицький, С.Олійник, Л.Паламарчук, П.Панч, Ю.Шумський та ін. Саме у радіоефірі вперше прозвучали оповідання О.Довженка «Ніч перед боєм» і «Мати», низка новел Ю.Яновського, п’єса О.Корнійчука «Фронт», поема М.Бажана «Данило Галицький», повість В.Василевської «Райдуга» та багато інших творів.
Наприкінці 1941 р. усі видавництва України, крім академічного, були об’єднані в Українське державне видавництво (Укрдержвидав), щоперебувалоу Саратові, згодом– у Москві. Воно видавало політичну й художню літературу, журнали, плакати, листівки тощо. На зміну книжкам великого формату прийшли брошури. Водночас було видано твори класиків української літератури Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, М.Коцюбинського, С.Васильченка та інших, твори сучасних письменників, літературно-художні альманахи «Україна в огні», «Україна визволяється» та ін. Література, видрукувана Укрдержвидавом, поширювалась на тимчасово окупованій території. Зокрема, з цією метою була спеціально видана збірка поезій Т.Шевченка, куди поряд з Кобзаревим словом були включені також твори сучасних українських поетів.
Загалом, наслідки війни
для української культури були жахливими. На
кінець 1945 р. на території України героїчними зусиллями було
відновлено лише 21% довоєнної кількості бібліотек, 30% довоєнної мережі кіноустановок, 75% довоєнної кількості культосвітніх уста- нов – будинків культури, клубів, хат-читалень тощо, 70% друкарень. Лише 73% довоєнної кількості театрів змогли розпочати сезон. На початку 1950-х рр. збитки, нанесені культурі України війною, були відновлені.
Українська наука зробила значний внесок у перемогу, не зважаючи на тяжкі умови, в яких їй довелося працювати у той час.
Національно-патріотична тематика творів літератури і мистецтва, притаманна їм у 1942-1944 рр., в останні місяці війни почала поступово підмінятися панегіриками на честь «єдино правильного вчення», Сталіна, партії, „Великого російського народу – старшого брата народів СРСР”. Багато з того, що було зроблено у роки війни й дістало не тільки всенародне визнання, а й досить високу оцінку керівництва країни, було розкритиковане і вилучене із вжитку. По війні було взято чіткий курс на провінціалізацію української культури.
Навчально-методична література:
- Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: Академія, 2001. – 656 с.
- Історія України / В.Ф.Верстюк, О.В.Гарань, О.І.Гуржій та ін.; під ред.
В.А.Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. – 424 с.
- Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с.
- Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. вид. / За заг. ред. А.В.Ятрися, С.М.Шандрика, С.О.Черепанової. – Львів: Світ, 1994. – 496 с.
- Литвин В.І. Історія України: Підручник. – К.: Наукова думка, 2006. – 728 с.
- Новітня історія
України (1900-2000): Підручник / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин та ін.
– К.: Вища школа, 2000. – 663 с.
- Субтельний О. Україна: історія / Перекл. з англ. Ю.І.Шевчука, вст. сл. С.В.Кульчицького. – 3-тє вид., переробл. і доп. – К.: Либідь, 1993. – 720 с.
Джерела:
- Видатні вчені
Національної Академії наук України; Особові архівні та рукописні фонди
академіків і членів-кореспондентів у Національній бібліотеці України ім.
В.І.Вернадського (1918-1998): Путівник / НАН України; Національна б-ка ім. В.І.Вернадського / О.С.Онищенко (ред.
кол.), О.С.Болак (уклад.). – К., 1998. – 307 с.
- Видатні конструктори України: За матеріалами наук. читань з циклу
«Видатніконструктори України», проведениху 2001-2008 рр./ НАН України; Національний технічний ун-т України «Київський політехнічний інститут». Державний політехнічний музей / Б.Є.Патон (ред.), А.І.Дормідонтов (уклад.), М.З.Згуровський (ред.). – К.: Екмо, 2008. – Т.1. – 323 с.
* Грандо О.А. Визначнііменавісторіїукраїнськоїмедицини/ Центральний музей медицини України. – К.: Тріумф, 1997. – 336 с.
- Творці легендарної «тридцятьчетвірки»: Матеріали наукових читань з циклу «Видатні конструктори України» / Національний технічний ун-т України «Київський політехнічний інститут». Державний політехнічний музей. – К.: Поліграфічне підприємство «ЕКМО», 2002. – 90 с.
Додаткова література:
- Безсмертя. Книга
пам’яті України. 1941-1945 / Головна редакційна колегія: Г.О.Герасимов (гол.),
І.Т.Муковський, П.П.Панченко та ін. – К.: Пошуково-видавниче агентство «Книга пам’яті України», 2000. – 944 с.
- Історія Української РСР: У 8 томах, 10 книгах. – Т.7: Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941-1945). – К.: Наукова думка, 1977. – 535 с.
- Лихолат О.В., Лихолат А.О. Історія України: Навч. посібн. – К.: МАУП, 1999. – 212 с.
- Онищенко О. Міфотворчість і художня спадщина О.Довженко // Етика, естетика і теорія культури. – Вип.37. – К., 1992. – С.85-92.