Початок війни. Мобілізація духовних сил народу.
Після нападу Німеччини на СРСР, 1 серпня 1941 р. 4 західні об- ласті України – Львівська, Дрогобицька, Станіславська (Івано-Фран- ківська) та Тернопільська були об’єднані у дистрикт «Галичина» та приєднані до генерал-губернаторства створеного на захопленій польській території, з центром у Кракові, й де-факто увійшли до складу Рейху. Тут діяли німецькі закони, в обігу були рейхсмарки, працювали школи, Львівський оперний театр. 30 серпня у Тирасполі представники німецького та румунського командування підписали угоду про передачу Румунії земель між Дністром і Південним Бугом, які під назвою «Трансністрія» («Задністров’я») увійшли до її складу. Решта території України, окупованої ворогом, входила до рейхс- комісаріату «Україна», очолюваного Е.Кохом, який складався з 6 генеральних округів: «Волинь», «Житомир», «Київ», «Миколаїв»,
«Таврія», «Дніпропетровськ». Чернігівська, Сумська, Харківська, Сталінська (Донецька), Ворошиловградська (Луганська) області України та Крим перебували під управлінням тилових органів командування німецької групи армій «Південь». Паралельною і фактично незалежною владою на всіх територіях були органи імпер- ської служби безпеки (СД), а також розгалужений поліцейський апарат: таємна поліція (гестапо), охоронна поліція, поліція поряд- ку та жандармерії. Крім німців, рядовий склад останньої попов- нювався представниками місцевого населення, колишніми війсь- ковополоненими, що пішли на співпрацю з окупантами. З них ні- мецькі власті також створювали допоміжний апарат управління: у містах – управи, а на селі призначали старост.
Заволодівши українською територією й створивши апарат управ- ління, німецьке командування прагнуло перетворити Україну на головне джерело сільськогосподарської продукції й робочої сили для своєї економіки. Продовольство постачалось до діючої армії та у Німеччину.
У найтяжчому становищі опинилось населення великих
промис- лових і культурних центрів України, таких,
як Київ, Харків,
Дніпро-
петровськ. Лише управління деяких гебітскомісаріатів відкрило 4-класні початкові школи для дітей віком від 9 до 12 років, які за кілька місяців припинили свою діяльність.
На території рейхскомісаріату «Україна» придушувалась будь- яка спроба налагодження культурного життя. Систематичне по- грабування духовних надбань українського народу називалось
«охороною» культурних цінностей окупованих територій Сходу. Безжалісного нищення зазнавала більшість закладів освіти і культури України. Було зруйновано 110 навчальних приміщень вишів, знищено або пограбовано ¾ їх книжкових та лабораторних фондів, обладнання. Повністю зруйновано 8104 школи, частково – понад 1000, сплюндровано 62 театральні приміщення. Окупанти зруйнували 151 музей, вивезли до Німеччини близько 40 тис. най- менувань експонатів. Була пограбована Києво-Печерська лавра. вивезено унікальну колекцію зброї часів Запорозької Січі, нуміз- матичну колекцію, стародавні рукописи, золоті та срібні вироби й прикраси. Окупанти знищили і пошкодили 9 тис. клубних приміщень, 660 кінотеатрів, вивезли понад 50 млн. книг.
Відкриті у жовтні 1941 р. два київські театри (ім. Садовського та ім. Затеркевич-Карпинської) були закриті одразу після прем’єр. У квітні 1942 р. припиняє свою діяльність київська опера. Остання спроба оживити культурне життя киян закінчилась у липні 1943 р., коли театр-студія «Гроно» був висланий до Німеччини. Всі 115 друкованих періодичних видань, що виходили у рейхскомісаріаті, підлягали найсуворішій німецькій цензурі. Повсюдно мало здій- снюватися славлення німецьких «визволителів», нового порядку. По- жвавилося релігійне життя. Але і церковна діяльність перебувала під пильним наглядом окупантів.
Політика фізичного та ідеологічного терору, яка здійснювалась у рейхскомісаріаті у тому числі й на царині культури, зводилась до того, щоб зупинити розвиток нації, позбавити український народ можливості користуватися духовними надбаннями.
Напад Німеччини та її союзників на СРСР
поставив перед науко- вими установами, закладами
освіти й культури,
митцями республіки нові завдання,
які, до того ж, потрібно
було вирішувати у стислі тер- міни за незвичних, складних обставин.
В умовах швидкої окупації українських земель ворогом евакуація з прифронтової
зони на Схід
спеціалістів, обладнання підприємств, матеріальних та культурних цінностей стало одним з першочергових завдань. Для керівництва цим процесом загалом 24 червня 1941 р. було створено Раду з евакуації, а керівництво евакуацією з України займалась комісія на чолі із заступником голови РНК УРСР Д.Жилою, створена вже 26 червня.
Поряд з 550 промисловими підприємствами, майном радгоспів та колгоспів у глибинні райони країни евакуювались вищі навчальні заклади, науково-дослідні інститути, театри, лікувальні та дитячі установи, музеї. На початку війни Академія наук УРСР була перебазована до Уфи. Там, у столиці Башкирії, знаходились Спіл- ки письменників, художників та композиторів України. У тил було евакуйовані 16 відомчих науково-дослідних інститутів, понад 70 ви- щих навчальних закладів, у тому числі 3 університети, 12 медичних, 6 художньо-музичних, 4 педагогічних інститути, десятки технікумів та сотні профтехучилищ, а також понад 40 театрів, близько 12 тис. експонатів музеїв та картинних галерей. Зважаючи на складність ситуації на фронті на території України влітку 1941 р., такі масштабні й загалом успішні заходи з евакуації культурних цінностей були безпрецедентними в історії за своїм обсягом.