Щоб збагнути суть і закономірності розвитку культури первісного суспільства, передусім потрібно засвоїти досить складну його періодизацію. Нині склалися декілька її видів, зокрема, археологічна, культурно-цивілізаційна та історична.
Виокремлюють кілька періодів первісної доби: кам’яний, мідний, бронзовий, залізний. Цій добі відповідає первісна культура, яка розвивалася в умовах первісного ладу.
| Палеоліт | Верхній 1.5 – 1 млн. рр. тому | Середній 100 – 40 тис. рр. тому | Нижній 40 – 12 тис. рр. тому |
| Мезоліт | 12 – 6 тис. рр. тому | ||
| Неоліт | 7 – 4 тис. рр. тому | ||
| Бронзовий вік | 3 – 1 тис. рр. тому | ||
| Залізний вік | 1 тис. рр. тому |
Кам’яний вік – найдовша епоха в історії людства, яка тривала від появи людини до початку поширення перших
металів. Цей вік поділяють на палеоліт, мезоліт та неоліт, які характеризуються
пев- ною технікою обробки каменю, формою та призначенням кам’яних знарядь праці.
В жорстких природних умовах люди виявили себе гідними у протистоянні їм. Так, у виготовленні кам’яних знарядь з’явилася нова техніка: від кам’яного ядра-заготовки відколювали вузькі кам’яні відщепи. Поступово виникла й спеціалізація знарядь – ножі, скребки, пилки, наконечники. Від майстра вимагалася не тільки точність об- робки каменю, а й уявлення про те, як має виглядати те чи інше знаряддя, тобто художній смак.
У кожному з періодів кам’яного віку містяться археологічні культури, назви яких відповідають найбільш характерним місцям їх знайдення. Але така періодизація не в повній мірі враховує досягнення культурногорозвитку, зводячиїхлишедоматеріалуйтехнікиобробки каменю, виготовлення з нього знарядь праці, зброї, житла тощо. Ран- ньому палеоліту відповідають шельська та ашельська, середньому – мустьєрська, а пізньому (верхньому) палеоліту – оріньякська, солютрейська та мадленська культури. Носіями культур раннього палеоліту були Ноmо habilis (людина уміла), (пітекантроп, синантроп тощо), середнього – неандерталець, а пізнього – кроманьйонець.
В Україні пам’ятки шельскої культури знайдені поблизу с. Ко- ролеве (Закарпаття). Носії цієї культури, застосовуючи примітивні кам’яні рубила та інші знаряддя, займалися збиральництвом, полю- ванням, вели кочовий спосіб життя, жили в природних печерах і вже використовували вогонь.
Пам’ятки ашельської культури були відкриті в с. Рокосів на Закарпатті, Житомирській стоянці та біля с. Лука-Врублевецька; мустьєрської – представлені пам’ятками Молодовських стоянок (селище Молодове Сокирянського району Чернівецької області), Антонівськими стоянками на Донеччині, а також стоянками Кі- Їк-Коба, Чокурча, Старосілівська, Шайтан-Коба і Заскальницька у Криму. Решток людини доби мустьє в Україні знайдено мало. В Криму, в печері Кі-Їк-Коба, серед крем’яних знарядь мустьєрської доби та кісток тварин знайдено рештки (руку та кістки жінки і дитини), яких відносять до неандертальців.
У 1976 р. під керівництвом О.П. Черниша досліджувалася стоянка епохи мустьє Молодове – І. Там була виявлена лопатка мамонта на поверхні якої чітко простежуються насічки, гравіровані і нанесені чорною фарбою лінії. У верхній її частині передано зображення тварини. О.П. Черниш наголошує, що ці орнаменти започаткували образотворче мистецтво України.
Творці
оріньякської культури жили в
природних печерах і спе- ціально споруджених довгочасних житлах, займалися
полюванням
і збиральництвом. В Україні до цієї культури відноситься Радо- мишльська стоянка на Житомирщині, Пушкарівська біля с. Пушкарів Новгород-Сіверського району Чернігівської області, Сюрень Бах- чисарайського району в Криму.
Серед знарядь солютрейської культури знайдені кремінні нако- нечники дротиків, ножі, різці, скребки, проколки і вістря, а також кістяні наконечники, голки, випрямлювачі, твори мистецтва. До пам’яток цієї культури відносяться Костенки І і Гагарінська стоянки на Дону, Авдеєво на Сеймі, Бердиж на Сожі та ін. За часів існування культури розвинулося образотворче мистецтво. Види цього мис- тецтва досить різноманітні: петрогліфи (зображення тварин і людей, виконані на камені), гравюри на кістках і рогах, рельєфи, малюнки, глиняні і кам’яні скульптури. Серед малюнків рідко, але зустрічаються зображення людей в русі чи танці. Мистецтво танцю, ймовірно, розвивалося з імітації поведінки тварин, мисливських і вій- ськових вправ.
Пам’ятки культури Мадлен в Україні – Молодове V, Кирилівська стоянка у Києві, Добраничівська стоянка у Яготинському районі Київської області, Межиріцька стоянка у Канівському районі Чер- каської області та Мізинська стоянка на Чернігівщині. Творці цієї культури створювали невеликі жіночі статуетки, які виконувалися за принципом: кінцівки ледве помітні, риси обличчя не виразні. Проте виразно підкреслені ознаки жіночості. Ця пластика названа
«палеолітичними Венерами». В основу цієї пластики закладалася віра в богиню родючості, роду чи еросу.
В 60-ті рр. ХХ ст. археолог С.М. Бібіков здійснив значуще відкрит- тя – в культурних шарах с. Мезин (звідси Мезинська культура). Тут він знайшов музичні інструменти із мамонтових кісток. Там же на витонченому браслеті із кістки мамонта знайдено найдавніший у світі меандровий орнамент (XVIII тис. до н. е.), який розшифрували як найдавніший календар. На іншому браслеті зображена сварга, яка займає в орнаменті одне з провідних місць. Знаком сварги, починаючи з найдавніших часів предки аріїв стали позначати світло і сонце, воду і землю як джерело життя і добробуту. Об’єднання у сварзі чотиривимірності світу стало характерною особливістю наступних культур і трипільського декоративного мистецтва зокрема.
На
мeзинській стоянці знайдено також стилізовані й реалістичні жіночі статуетки –
культ Матері-Землі як продовжувачки роду люд-
ського. Вважається, що, з цього культу розпочиналася людська ци- вілізація. Пізніше
культ Жінки розвинувся за Трипільської цивілізації.
Археологи в шарах Мeзинської культури віднайшли кістки понад 100 мамонтів. Тому цю епоху іще називають добою мисливців на мамонтів.
На початку верхнього палеоліту започатковуються основи по- літичної культури, тобто, формуються первісні общини (суспільства), які за своїм характером були родовими. Збільшуючись, роди ді- лилися, а потім об’єднувалися в общини – об’єднання для спільного господарювання. Пануючим укладом тоді був матріархат.
Добі мезоліту відповідають Азільська й Тарденуазька культури, які характеризуються появою макролітів, мікролітів, лука, стріл, кам’яних сокир, прирученням собаки. Печерний живопис змінився наскельним. Цей вид мистецтва досліджений на величезних просторах Євразії. В Україні його пам’ятки відкриті в Криму, Одеській, Запорізької областях (стародавнє святилище «Кам’яна Могила»).
«Кам’яна Могила» – це курганоподібна височина із численними скелями, печерами і гротами. Тут знайдені «чуринги», вкриті загад- ковими зображеннями, магічними знаками, малюнками.
За добою палеоліту і мезоліту слідують неоліт і енеоліт (VII – IV(III) тис. років до н. е.). Їх особливістю був перехід людей від привласнюючого типу господарства до відтворюючого. З’являється глиняний посуд. У техніці обробки кам’яних знарядь праці починають застосовуватися нові культурно-технічні прийоми: шліфування, розпилювання, свердління тощо. Неолітичні стоянки й поселення розташовувалися переважно на берегах річок і озер. Стоянки мис- ливців і рибалок були зазвичай, короткочасними, а поселення земле- робсько-скотарських племен більш тривалими. В цей час виникають нові культури, зокрема, ямково-гребінцева і лінійно-стрічкова кера- міка, Буго-Дністровська, а також культура Боян. Остання визнана не як окрема культура, а як пратрипільська. В Україні відомо кіль- касот неолітичних стоянок. Мистецтво цього часу представлено багато орнаментованою керамікою, реалістичною скульптурою, наскельними зображеннями.
В
образотворчому мистецтві продовжувався перехід до умовної манери виконання,
який розпочався ще в епоху мезоліту. У графіці, живописі і пластиці відбивалося прагнення до навмисної спрощеності, стилізації. Так, якщо в ранніх неолітичних
петрогліфах порівняно легко ідентифікуються зображення людей і тварин, то в
пізньому неоліті вони часто
ледь пізнавані. У загальній же масі намальованих чи викарбуваних знаках переважають кола, спіралі, хрести,
півмісяці, сварги й інші символи. В означений період поширився декоративний
напрямок в оздоблені предметів побуту, особливо одягу, начиння і зброї художнім розписом, різьбленням, вишивкою, аплікацією і т.п. Широкого розмаху набув багатоколірний розпис кераміки.
Чим пояснюється цей поворот у стилі образотворчої діяльності людини? Одні вчені зв’язують його зі зміною матеріалу. Наприклад, з тим, що люди від розпису стін печер перейшли до оздоблення кераміки. Інші — з розвитком абстрактного мислення. Треті — з поширенням протописемної передачі інформації. Деякі — з ускладненням релігій- них уявлень, що вимагали навмисного відхилення зображень від подібності з земними оригіналами. Згідно ще однієї точки зору, по- ворот у первісному мистецтві був зв’язаний з тим, що з переходом від мисливсько-риболовецького господарства до землеробства і скотарства інтерес до звіра вже став слабшати, а інтерес до людини ще тільки зароджувався.
В епоху неоліту виникає та розвивається металургія міді. Цей культурно-технічний прогрес був названий добою міді або енеолітом. Першими виробами з міді були примітивні прикраси, виготовлені методом холодного кування, а пізніше литва. Металургією займалися професійні майстри (гірники, металурги, ковалі). Це був на той час геніальний витвір технічної культури. Але за твердістю мідні зна- ряддя поступалися виробам із кременю. Тому кремінна техніка домінувала.
Основою господарської культури в епоху неоліту і енеоліту стало землеробство і скотарство, технічна творчість і архітектура. В VІ ст. до н. е. будуються наземні житла. В їх конструкції використовувалися лоза, очерет, глина. Їх залишки досліджені біля сіл Саврані Одеської області, Торського і Заліщинського районів Тернопільської області та ін. В епоху неоліту виникають архітектурні споруди з великих каменів (мегалітів). До «архітектури великих каменів» належать менгіри, дольмени, та кромлехи.
Нових рис набуло мистецтво й релігія. Складнішою стала су- спільна організація. Тривав процес утворення великих споріднених міжплемінних об’єднань. Окремі племена, пов’язані з виробництвом і розповсюдженням міді, нагромадили значні багатства. Виділилася племінна верхівка. На основі цього відбулися значні зміни в політичній культурі.
Унаслідок
просування частини населення у Пруто-Дністровське межиріччя тут виникла
знаменита Трипільська культура, яка
зго- дом поширилася на всю територію Молдови та Правобережної України. Носії
цієї культури підтримували зв’язки із племенами
Балкан, Подунав’я та ін. Трипільська культура – це система гос- подарства, топографії поселень, декоративний розпис будинків, побут, приготування страв, одяг, характер орнаментальних мотивів розмальованої кераміки, весільна й поховальна обрядовість, вірування тощо.
Творці трипільської культури мешкали поселеннями на берегах річок. У цих поселеннях були архітектурні споруди переважно пря- мокутної форми. Чотирисхилий дах спирався на стовпи. Стіни були дерев’яні, обмащені з обох боків глиною. Підлогу робили з дерев’яних плах. Розміри цих будівель були різні – від 6 до 150 кв. метрів. Житла будували багатокамерні (в основному чотирикімнатні) залежно від місцевих умов: з лісу, глиняних вальків, з каменю та вапняку. Нерідко вони були розписані темно-червоними фарбами. Поряд із житлами у трипільських поселеннях були будівлі ритуального призначення. Крім багатьох поселень знаходять рештки окремих невеликих глиняних «хаток», які мали всередині піч, лави тощо. Реконструкція цих хаток нагадує пізніші українські сільські хати.
Носії трипільської культури винайшли плуг і колесо, одомашнили бика і коня, створили колісний транспорт (гарбу), навчились їздити верхи на конях, освоїли ткацтво, бронзоливарні і гончарні печі тощо.
Трипільська культура дуже багата на глиняний посуд, який по- селенці неоліту і енеоліту виліплювали, обпалювали в печах та орнаментували.
Майже у кожному трипільському житлі археологи знаходять від 30 до 200 високохудожніх керамічних виробів – блюдечок, мисочок, глечиків, амфор, кратероподібних фруктівниць. Якість посуду бездоганна – він тонкий, гладенький, майстерно розфарбований у бі- лий, чорний, червоний і темно-каштановий кольори. Пластика орна- менту досконала, він насичений символами і знаками. Ймовірно, ці знаки – первісна магія, звернення до зовнішніх сил, прохання про заступництво, спроба цими силами керувати.
В багатьох місцях розташування трипільської культури на гон- чарному посуді мистецьки зображений магічний знак – сварга. В колекції музею, що знаходиться в селищі Трипілля, є три експонати із образами цього знаку, а в колекції Академії наук України їх близько 15.
Трипільцям був притаманний політеїзм, анімізм і фетишизм. На
домашньому вівтарі
трипільців обов’язково були присутні глиняні фігурки тих сил, яким вони вклонялися: Богині-Матері (символу
материнства й родючості), бику (символу обробки землі й багатства), змії (символу спритності), голубу (символу неба) і багатьом іншим. Сакральніуявленнятрипільцівутіленонелишевглинянихстатуетках, але й у візерунках на кераміці – зображеннях сонця, спіралі, хреста, кола, хвиль, «всевидящого ока Долі». Ці уявлення загалом збіжні зі світоглядом народів, що з’явилися по-тому – античних греків, скіфів, кельтів, слов’ян. Власне, нічого дивного в цьому немає – все язичницьке світосприймання подібне: триярусний поділ світу, поклоніння Небу, Землі, Воді і силам природи, культу Великої Матері. На трипільських фігурках богиня Мати-Земля іноді постає з піднятими руками – як і слов’янська богиня родючості Мокош чи Оранта.
Однак, попри всі спільні погляди стародавніх народів, носії три- пільської культури йшли своїм шляхом, розвинули власні релігійні уявлення і ритуали.
Особливе місце в житті творців трипільської культури належало храму. Він був яскраво розфарбований, з орнаментом, високими ар- ками, вівтарем і жертовною чашею. Дослідники культури дійшли висновку, що в основі храму втілено ідею Відродження: через певні ритуали людина прагнула досягти безсмертя своєї душі.
Із сакральними уявленнями тісно пов’язана міфологія, яка бере свій початок з неоліту. Яскравим її прикладом є міфи про священний шлюб. Це таїнство втілене в трипільських жіночих статуетках або обвитих тілом змія дракона, або таких, що сидять на бикоподібних крісельцях. Символіка священного шлюбу в аріїв була практично всеосяжною. Ідея такого шлюбу збереглася до наших днів у фольклорі та інших видах мистецтва.
У IV тис. до н. е., після приручення коня, розпочався процес ос- воєння скотарськими племенами широкої смуги євразійських степів. У Північному Причорномор’ї, на Півдні і Сході від трипільців, мешкало населення ямної, середньостогівської та інших культур.
Ямна культура походить від поховань у ямах під курганами, в яких, як вважають, були поховані члени одного роду. Поселення ямної культури бували деколи укріплені; житла переважно наземні, основним заняттям населення було скотарство, поруч хліборобства, мисливства і рибальства. Знайдено залишки возів, до яких запрягали волів, як також скульптури з схематичними зображеннями людських постатей.
Унікальну
скульптурну знахідку, пов’язану з ямною культурою, знайдено випадково у вересні 1973
р. вс.Керносівка Дніпропетровської
області. Від місця розташування цю скульптуру названо Керно- сівський ідол. Дніпропетровські дослідники припускають, що ям- ники сформували перший історичний етнос на території Україні – кіммерійців.
По всій території ямної культури поширений гостродонний і кру- глодонний посуд з високим і низьким горлом, різьбленим, накольчатим і штампованим орнаментом, прикраси з раковин і кістки, кам’яні вироби у тому числі зооморфні «скіпетри».
У Криму й прилеглих районах у цей час склалася кемі-обинська культура, племена якої проживали у невеликих поселеннях в житлах землянкового типу розташованих на пагорбах та островах річок. Мешканці цих поселень використовували різні знаряддя з каменю, рогу, металу тощо. Вони виробляли посуд кількох типів але відмінний від посуду інших енеолітичних племен. Цей посуд був одноманітний і бідно орнаментований.
Племена кемі-обинської культури були творцями оригінального декоративно-прикладного мистецтва, пов’язаного з розписом по- ховальних камер. Покійників вони ховали в кам’яних або дерев’я- них скринях під курганами. Стіни цих поховань оздоблювали гео- метричним орнаментом: трикутниками, ромбами, овалами тощо, виконаних червоною вохрою. Рідше зустрічаються антропоморфні або зооморфні зображення. Вони також виготовляли антропоморфні стели, на яких умовно позначалися окремі деталі людського обличчя та рук.
Як вважається, подібні стели використовувалися в ролі охоронців померлих, перешкодою до камери із зображенням предків чи богів. Випадки таких закладень не поодинокі. Використання стел як за- хисників вірогідно пов’язане з ямним населенням. Як зазначає Д.Я. Телегін, близько 86 % стел знайдено у перекриттях ямних по- ховань.
Означені вище культури прискорили технічний прогрес. Люди в кінці енеоліту винайшли бронзу, яка була міцніша та легкоплавкіша за мідь. Виникнення бронзоливарних центрів, поява майстрів з виготовлення бронзових знарядь праці та зброї зумовили виробничу спеціалізацію і прискорили процес другого великого поділу праці — відокремлення ремесла від скотарства і землеробства. Період цього культурно-технічного розвитку наукою названий бронзовим віком.
На
терені сучасної України бронзовий вік тривав близько двох тисяч років.
Поширення виробів з бронзи призвело до вдосконалення засобів пересування, розвитку обміну, орного землеробства, скотарства і зростанню продуктивності праці. Останнє призвело до нагромадження цінностей, майнового розшарування, розкладу первіснообщинного ладу і формуванню ранньокласового суспільства. Виникають нові міста і держави.
В період бронзового віку формуються катакомбна і багато- пружкової кераміки культури, які змінилися в пізньому бронзовому віці зрубною, середньостогівською, сабатинівською, білозерською та іншими археологічними культурами. За назвами всіх цих куль- тур стоїть один народ, який, як часто стверджують, формувався арійськими племенами. Цей народ протягом кількох тисячоліть мав різні культури свого вираження. Їх називають культурами народів
«курганних поховань з вохрою».
Зрубну культуру відносять до епохи пізньої бронзи, яка була поширена в степовій і лісостеповій зонах України. Вперше була знайдена на Сіверському Дінці на початку ХХ ст. Зрубні племена на території поширення вступали в контакт з місцевим населен- ням, внаслідок чого виникали явища акультурації або локальні від- мінності в їхніх культурах.
На зрубних поселеннях біля р. Оскол виявлено напівземлянкові житла прямокутної форми зі слідами відкритих вогнищ у центрі. Їм відповідають житла сабатинівської і білозерської культур По- дніпров’я і Правобережжя. На Херсонщині досліджено десятки таких будівель.
Важливою рисою зрубної, сабатинівської і білозерської культур є значна кількість бронзоливарних майстерень та бронзових виробів. Лише у Північному Причорномор’ї виявлено понад 20, входять вироби з бронзи та їх заготовки. Один з найбагатших скарбів виявлено біля с. Рибаківка, що на Миколаївщині. Тут було знайдено 50 бронзових сокир-кельтів.
В пізньому бронзовому віці України були свої бронзоливарні центри, про
що свідчать залишки майстерень, виявлені в селах Малі Копані, Завадівка на Херсонщині, Дерев’яна на Київщині,
Маяки поблизу Одеси та ін. Так, у Малих Копанях знайдено 19 половинок ливарних
форм, що служили для відливання мечів, кинджалів, кельтів, доліт,
ножів, тощо. Асортимент знарядь доповнюють кістяні і кам’яні вироби: псалії, лощила,
матриці, молоти, зернотерки. З розвитком металургії став виготовлятися
металевий посуд.
Найбільш поширеною для бронзової епохи є кераміка зрубної культури – горщики банкоподібної форми. Орнамент верхньої їх частини має відбиток шнура або вигляд прокреслених ліній. Між ними простежується повторюваність елементів. У складі фриза такого «візерунка» містяться різноманітні геометричні знаки. Деякі вважають, що це було примітивне піктографічне письмо. Найбільш цікавими є піктограми на горщиках, знайдених біля села Рубці на Осколі Донецької області. Але ця культура первісного письма не набула подальшого розвитку.